четвер, 9 січня 2020 р.

Така цікава і неповторна - наша волинська поетеса Ніна Горик

«Коли б треба було окреслити творчість Ніни Горик одним словом, то найвідповідніше слово було б – жага до життя». Ім’я поетеси овіяне любов’ю. Це людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування.
Шановні колеги!Сьогодні хочу представити для загалу декілька віршів для малечі  із збірок Ніни Горик. А саме такі, які  легкі для заучування починаючи з молодшої групи.Чому вирішила їх опублікувати?Бо свого часу стикнулася з проблемою пошуку даних віршів в інтернеті. Вдалого перегляду!

«Господарочка» автор Ніна Горик


Тільки сонце зайнялося,

На подвір’ї –  стоголосся!
З’ївши сіно вечорове,
Сумно мукає корова.
Скрушно мекає коза:
- Дайте скибку гарбуза!
А Бровко й собі туди:
- Нагодуйте за труди!
Цілу нічку не лягав,
помагав,оберігав!
Кицька лащиться до ніг:
-І мені ще,і мені…
От напала нетерплячка!
Квокче курка,
Кряче качка,
Кабанець аж верещить:
-Дайте їсти та мерщій!


Зачекайте лиш хвилинку:
Нагодую птицю й свинку,
І рябенького бичка,
Й дам кицюні молочка.
-Кури!Тю-тю-тю!
Їжте зварену кутю!
-Ціп-ціп-ціп,курчата,ціп,
Відганяймо горобців!
-Зозуляста,ну ж бо – киш!
Чом непрошена летиш?
-Гусю,гусю,гу-сю-сю!
Ви пшеничку всю-всю-всю
Позбирайте,до зернини,
Та й ростіть собі щоднини


- Тасю,тасю,тась-тась-тась!
Куди,тасю,подалась?
Ти ще встигнеш до води,
А тепер -  мерщій сюди!
-Цинько,цинько,цинь-цинь-цинько,
Бач зіпнулася навшпиньки!
Ой,не смикай за спідничку,
Їж картопельку і гичку.
-Миню,миню,минь-минь-минь!
Буцати відро покинь!
Своє пійло вип’єш бичку,
Й нумо смикати травичку!
А козу й корівку нашу
Поженем разом на пашу.
Смачно чавкає в кориті,
Поросята й кури ситі,
До смаку травичка й каша…
Де ж поділась кицька наша?
Киць-киць-киць,моя маленька,
Моя ніжна,лагідненька,
Потягає гарно спинку,
Гонить мишку без спочинку…
Ось напийся молока,
Будь весела і прудка!
Справилася завчасу.
Йди, кицько,на лови!
А я іще віднесу
Кісточку Рябкові.


По ягоди
Там, де стежечки сувій
Розмотавсь до краю,
На галяві лісовій
Ягоди збираю.

У пружинку золоту
Б’є зозуля дзвінко
Не гайнуйся на льоту
Насипайсь, корзинко!

Насипайся під вершок,
Та й підемо пішки,
Поки вечір у мішок
Не згорнув доріжки.


  На ниточці родоводу

На портреті – світлочубе
Радісне хлоп’я.
Рівний носик, пишні губи –
Це, звичайно ж , я.

Я на тата дуже схожий,
І не тре знаття –
Хто б не глянув, скаже кожен:
- Батькове дитя!..


 Запросини Боровичка – Волинячка

Вибігла калина-чепуруха
На узлісся у ранковий час.
Боровик знімає капелюха:
- Милостиво просимо до нас!

Завітайте! Будьте як удома.
Утішайтесь щебетанням птиць!
Вам усім галявинка знайома

І грибів уділить і чорниць!...

Кульбабчині настрої

Обабіч стежини
З’явились на світ.
В ясній одежині
Куль-Баба й куль-Дід.

Обоє – вродливі,
Мов зіроньки ті,
В обох на голівці
Вінки золоті…


   Горобець

Крізь відчинене вікно навпростець
У домівку завітав горобець.
Простягнув мені сіреньке крило
І промовив:
- Підходяще дупло!

Роздивився на чотири боки,
Пообідав із моєї руки.
І вже був би у квартирку утік,
Але раптом перед дзеркало: скік!

- Ти диви, які бувають дива:
Був один я, а тепер мене – два!
Настовбурчився, узяв гребінець:
- А нічого я собі горобець!

І,сказавши на прощання:
- Тів-тів! –
У відчинене вікно полетів.


 Дощова колисанка

Спати, спати, мій синочку,
Поки хмарка чарівна
Дощикові на сорочку
Не наткала полотна.
Вона йому тче і тче,
Дощик просить ще і ще!..

 Щавлеві клопоти

На лужку, коло самої стежки,
До берези, що жовті сережки
Порозвішувала на гілки
Позбирались знайомі шпаки.

-  Де були ви та де зимували?
- Як діток своїх поназивали?
- Чи здорова уся дітлашня?
- Чи рясненька тепер комашня?

Гомоніли ще довго сусіди
Про квартири нові, про обіди,
Про березу, що знов підросла,
І про інші шпачині діла.

Та пташиних розмов абсолютно
Коло стежки щавлеві не чутно!
Він і так лаштувався, і сяк –
Розібрати не може ніяк.

   Хмара синя – господиня

Синя хмара до городу
В решеті носила воду.
Що із річки набере
В решето своє старе-

Те й проллється в болота
З дірявого решета

Вийшов вітер з- поміж трав,
Хмарі ківш подарував.
Хмара вдячна вітру-другу,
Понесла до поля й лугу
У новенькому ковші
Теплі й лагідні дощі.

Кожній квітці і травинці
Наливала по краплинці.
Віддавала все, що мала,
Ще й питала, чи не мало?

- Ах, ще житу і вівсу?
Зачекайте, принесу!

Бичок

Жаліється бичок наш: - Му – у…
Немов питається: - Чому?
Дають сінце та бурячок,
Немов я – бик, а не бичок.

Тарасик вафельку жує,
І ще й цукерка в нього є…
Оце, мабуть, чудесно –
Її смоктати без кінця!
А ви вділіть йому сінця,
Мені ж – цукерків з півкіпця,
Та й буде чесно.


 І котик і хлопчик

Спить котик. Спить і не муркоче,
Нікому не говорить «няв»,
Він так за півником ганяв
Що потомились навіть очі.

Спить сірий котик: вушка сплять
І нічогісінько не чують,
І лапки стомлені ночують
Синці колінкам не болять…

І сниться котику ставок,
Навколо – моріжок шовковий,
І нібито він рибку ловить
На живачок, на черв’ячок.

А може, зовсім то й не котик…
То, може, хдопчик наш, вертій,
Заснув, лишивши всі турботи
На довгій стежечці своїй?

Спи, наш синусю, наш котусю,
Обнявши ручками подусю,
Пожде стежиночка в траві.
Та тільки ж рибки не лови…

Парасольки

Прилетів до нас на хмаринці
І спустився на брук без калош
По драбинці, як павутинці,
Босоногий веселий дощ.

Парасолька раділа кожна,
Приміряла своє вбрання:
- Скільки сонцю палити можна?
Хай цей дощик проллє з півдня!

І поважно виходили з дому
Парасольки то тут, то там,
І кивали своїм знайомим,
Й розцвітали від привітань…



     Березнева колисанка

Гойда, гойда- да,
З стріхи капає вода.
Кап! – на стежинку,
Кап! – на стеблинку.

Плаче баба снігова –
Розболілась голова.
Іде вона: чалап-чалап,
Слізки в неї: кап-кап-кап…
-Ой, піду до ставу,
Я вже ж там розтану.
Та попід місточком
Попливу струмочком
У боброву хатоньку
Спа-атоньки-спатоньки!..



Потягалася травичка

Поки сонечко вмивалось
І хмаринкою втиралось,
Потягалася травичка:
-Ох, яка ж коротка нічка!
Подрімати б ще хоч трішки
На обочині доріжки...


 Осіння колисанка

Позіхає вітерець –
Всюдисущий вертунець,
Стукає у шибку:
-Відчиняйте швидко!
 Та й  пустіть до хати –
Дуже хочу спати…

І дрімає клен – дідусь:
 - Я й без листя обійдусь!..
Й листячко кленове
Різнокольорове
Утекло за нічку
Спати на травичку.

Береги колишуть річку,
Наче братики сестричку.
Річечка іскриться –
Їй іще не спиться.
А як морозець дмухне,
Річечка також засне.





1 коментар: